”крањна в умовах дестал≥н≥зац≥њ (1956Ч1964)

16. ”крањна в умовах дестал≥н≥зац≥њ (1956Ч1964)

16.1. —усп≥льно-пол≥тичне житт¤ та пол≥тична боротьба в ”–—–

5 березн¤ 1953 р. помер —тал≥н. ÷¤ дата стала своЇр≥дною точкою в≥дл≥ку розгортанн¤ у –ад¤нському —оюз≥ суперечливих ≥ неоднозначних спроб трансформац≥њ тотал≥тарних структур.

—уть кардинальних зм≥н, що почалис¤ п≥сл¤ смерт≥ диктатора, пол¤гаЇ в л≥берал≥зац≥њ всього сусп≥льного житт¤. –озвиток та поглибленн¤ цього процесу були основою дестал≥н≥зац≥њ, ¤ка стала особливо активною ≥ радикальною п≥сл¤ XX з'њзду ѕ–— (лютий 1956 p.). ѕроте процеси оновленн¤ почалис¤ ще навесн≥ 1953 р. —аме в 1953Ч 1955 pp. було зроблено спробу перейти в≥д тотал≥тарноњ до авторитарноњ форми правл≥нн¤. « ≥н≥ц≥ативи ћаленкова було поставлено питанн¤ про необх≥дн≥сть Ђприпиненн¤ пол≥тики культу особиї. ќц≥нюючи перш≥ й подальш≥ дестал≥н≥зац≥йн≥ кроки рад¤нського кер≥вництва, пол≥толог ћ. ƒжилас влучно зазначав: Ђ“ворець замкнутоњ соц≥альноњ системи, —тал≥н, був одночасно њњ зброЇю ≥, коли зм≥нилис¤ обставини... став њњ жертвою... …ого Ђпомилкиї пом≥тн≥ш≥, н≥ж у ≥нших, ≥ тому —тал≥н Ч найдешевша ц≥на, ¤кою вожд≥ ц≥Їњ системи хочуть викупити себе ≥ саму систему з њњ значно суттЇв≥шим та б≥льшим зломї.

¬акуум влади, що утворивс¤ п≥сл¤ смерт≥ диктатора, було заповнено так званим колективним кер≥вництвом Ч компром≥сним союзом на основ≥ нетривкого балансу сил. —проба Ѕер≥њ порушити цей баланс на свою користь призвела до його пад≥нн¤.

16.2 †”крањна в умовах дестал≥н≥зац≥њ (1956Ч1964)

”же початковий пер≥од дестал≥н≥зац≥њ призв≥в до серйозних зм≥н в ”крањн≥. ’арактерними рисами цього пер≥оду стали припиненн¤ кампан≥њ проти нац≥онал≥зму, певне упов≥льненн¤ процесу русиф≥кац≥њ, зростаюча роль украњнського чинника в р≥зних сферах сусп≥льного житт¤. —аме за помилки в проведенн≥ нац≥ональноњ пол≥тики у робот≥ з кадрами в червн≥ 1953 р. було зв≥льнено Ћ. ћельникова з посади першого секретар¤ ÷ ѕ”. Ќа його м≥сце обрано украњнц¤ ќ. ириченка, п≥сл¤ чого п≥шла широка хвил¤ висуненн¤ на кер≥вн≥ посади представник≥в м≥сцевоњ влади. “ому на 1 червн¤ 1954 р. у ÷ ѕ” украњнц≥в було 72%, у ¬ерховн≥й –ад≥ ”–—– Ч 75%, а серед в≥дпов≥дальних за велик≥ п≥дприЇмства Ч 51%. ” 1958 р. украњнц≥ становили 60% член≥в ѕ”.

” 1954 р. помпезно в≥дзначалос¤ 300-р≥чч¤ возз'Їднанн¤ ”крањни з –ос≥Їю. рањною прокотилас¤ широка ≥ гучна пропагандистська кампан≥¤. ÷ентральною под≥Їю юв≥лейних торжеств стала, безперечно, передача риму ”–—–. 19 лютого 1954 р. ѕрезид≥¤ ¬ерховноњ –ади —–—–, мотивуючи своЇ р≥шенн¤ сп≥льн≥стю економ≥ки, територ≥альною близьк≥стю та т≥сними господарськими та культурними зв'¤зками м≥ж римом ≥ ”крањною, прийн¤ла указ Ђѕро передачу римськоњ област≥ ≥з складу ––‘—– до складу ”–—–ї. ’оча мотивац≥¤ цього р≥шенн¤, незважаючи на його пропагандистський присмак, не викликаЇ сумн≥в≥в, серйозною проблемою в процес≥ входженн¤ риму до складу ”–—– був ≥ лишаЇтьс¤ етн≥чний склад населенн¤ цього рег≥ону (1959 р. украњнц≥ становили 22,3%, а рос≥¤ни Ч 71,4% мешканц≥в римськоњ област≥).

ѕозитивним зм≥нам у сусп≥льно-пол≥тичному житт≥ спри¤ла часткова реаб≥л≥тац≥¤ жертв стал≥нських репрес≥й. ƒо 1957 р. було повернуто б≥льше 65 тис. депортованих член≥в с≥мей, пов'¤заних з д≥¤льн≥стю украњнських

нац≥онал≥ст≥в.

ѕодоланн¤ насл≥дк≥в культу особи передувало розв≥нчанню самого —тал≥на, викриттю створеного ним режиму пол≥тичного терору. Ќа жаль, розпочата критика культу особи набула абстрактного, одноб≥чного, пасивного характеру.

ћогутн≥м ≥мпульсом дл¤ поглибленн¤ ≥ розширенн¤ процесу л≥берал≥зац≥њ став XX з'њзд ѕ–—. Ќа його закритому зас≥данн≥ з допов≥ддю, у ¤к≥й викривавс¤ культ особи —тал≥на, виступив ’рущов. ќсновн≥ положенн¤ допов≥д≥ в дещо пом'¤кшеному вигл¤д≥ стали основою постанови ÷ ѕ–— в≥д «ќ червн¤ 1956 р. ѕроте гостра критика, ¤ку м≥стили ц≥ документи, не зач≥пала сут≥ командно-адм≥н≥стративноњ системи, не викривала њњ соц≥альноњ природи, звод¤чи ус≥ вади системи до культу особи. “а, незважаючи на недол≥ки, це був важливий ≥ см≥ливий крок на шл¤ху дестал≥н≥зац≥њ, ¤кий стимулював процес . л≥берал≥зац≥њ сусп≥льного житт¤, св≥дчив про реальну перспективу його демократизац≥њ.

ѕ≥сл¤ смерт≥ —тал≥на розпочалос¤ розширенн¤ прав союзних республ≥к у р≥зних сферах сусп≥льного житт¤. “≥льки в 1953Ч1956 pp. в ”крањн≥ ≥з союзного в республ≥канське п≥дпор¤дкуванн¤ перейшло дек≥лька тис¤ч п≥дприЇмств та орган≥зац≥й. Ѕюджет республ≥ки зр≥с з 18 млрд. крб. до 43,7 млрд. крб. ” 1957 р. розширено юридичну компетенц≥ю республ≥к Ч вони отримали право вир≥шувати питанн¤ обласного, крайового адм≥н≥стративно-територ≥ального под≥лу, приймати громад¤нський, карний та процесуальний кодекси тощо. «годом було розширено ф≥нансово-бюджетн≥ права республ≥к, а також права щодо поточного ≥ перспективного плануванн¤, матер≥ально-техн≥чного забезпеченн¤, буд≥вництва, використанн¤ кап≥таловкладень тощо.

” цей час ≥нтенсивн≥шою стала д≥¤льн≥сть ”крањни на м≥жнародн≥й арен≥. якщо 1953 р. ”–—– була членом 14 м≥жнародних орган≥зац≥й, то наприк≥нц≥ 1955 р. Ч вже 29. «начно актив≥зуютьс¤ зв'¤зки ”крањни ≥з закордоном. “ак, т≥льки з крањн, ¤к≥ розвиваютьс¤, у республ≥ц≥ побувало 1954 р. Ч 69, 1956 р. Ч 145, 1958 р. Ч 305 оф≥ц≥йних делегац≥й, у склад≥ ¤ких були державн≥, пол≥тичн≥ та громадськ≥ д≥¤ч≥. ѕожвавлюЇтьс¤ м≥жнародний туризм: 1953р. ”–—– в≥дв≥дало 805 турист≥в, 1955 р. Ч 1390, 1958 р. Ч 23 054. ќтже, певн≥ зрушенн¤ в≥дбулис¤, хоча, ¤к ≥ ран≥ше, украњнська дипломат≥¤ йшла у фарватер≥ дипломат≥њ —–—–, а м≥жнародна д≥¤льн≥сть ”–—– збер≥гала успадкован≥ в≥д попереднього пер≥оду риси обмеженост≥ та меншовартост≥.

” —–—– ≥, зокрема, в ”крањн≥ розпочавс¤ процес перебудови державного апарату, удосконаленн¤ його структури. ” м≥н≥стерствах, в≥домствах та органах управл≥нн¤ на м≥сц¤х 1955Ч1956 pp. було л≥кв≥довано 4867 структурних п≥дрозд≥л≥в, орган≥зац≥й та установ, скорочено понад 92,5 тис. посад адм≥н≥стративно-управл≥нського апарату, що дещо послабило тиск командно-адм≥н≥стративноњ системи на р≥зн≥ сфери сусп≥льного житт¤.

Ќамагаючись залучити до процесу оновленн¤ широк≥ народн≥ маси, хрущовське кер≥вництво, скорочуючи управл≥нськ≥ структури, водночас розширювало склад ≥ права м≥сцевих орган≥в влади. “ак, в ”крањн≥ к≥льк≥сть депутат≥в м≥сцевих рад зросла з 322,6 тис. 1950 р. до 381, 5 тис. 1959 р. «г≥дно з постановою ÷ ѕ–— (с≥чень 1957 р.) було суттЇво розширено компетенц≥ю м≥сцевих рад щодо плануванн¤, буд≥вництва, бюджетно-ф≥нансових справ та ≥н.

Ѕ≥льш≥сть ≥сторик≥в дотримуЇтьс¤ думки, що перетворенн¤ хрущовського пер≥оду не зачепили основ ≥снуючоњ при —тал≥н≥ системи. ќднак це твердженн¤ потребуЇ уточненн¤. Ѕезперечно, командно-адм≥н≥стративна система залишилас¤, але њњ головний принцип Ч централ≥зм Ч зазнав значноњ трансформац≥њ, адже суттю зм≥н, пов'¤заних ≥з процесом л≥берал≥зац≥њ у сфер≥ державного буд≥вництва, була хоча й обмежена та непосл≥довна, але децентрал≥зац≥¤. “ому в≥дновлений згодом централ≥зм, втрачаючи свою жорстк≥сть, перетворивс¤ на багатоповерховий бюрократичний централ≥зм.

ѕроцес л≥берал≥зац≥њ неоднозначно сприймавс¤ оточенн¤м ’рущова, саме тому на червневому ѕленум≥ ÷ ѕ–— (1957) групою ос≥б на чол≥ з ћаленковим, агановичем ≥ ћолотовим було вчинено спробу усунути першого секретар¤ з його поста. ’рущову вдалос¤ в≥дбити атаку стал≥н≥ст≥в ≥ ще б≥льше укр≥пити своњ позиц≥њ. ѕ≥сл¤ цих под≥й центр влади остаточно перем≥стивс¤ в парт≥йн≥ структури, а влада ще б≥льше сконцентрувалас¤ в руках ’рущова, ¤кий 1958 р. стаЇ √оловою –ади ћ≥н≥стр≥в —–—–.

” 1961 р. на XXII з'њзд≥ ѕ–— було прийн¤то третю програму парт≥њ Ч програму побудови комун≥зму. омун≥стичний романтизм ≥ пов'¤зана з ним соц≥альна м≥фолог≥¤ на початку 60-х рок≥в дом≥нували в сусп≥льн≥й св≥домост≥. “ому в≥дпов≥ддю на нову програму парт≥њ були розгортанн¤ соц≥ал≥стичного змаганн¤ (так, у рус≥ за комун≥стичне ставленн¤ до прац≥ в ”крањн≥ 1963 р. брало участь 48,3% труд≥вник≥в); численн≥ трудов≥ почини, що йшли знизу, але згодом були вихолощен≥ бюрократ≥Їю.

¬одночас були й ≥нш≥ ви¤ви сусп≥льноњ активност≥, що виходили за меж≥ ≥деолог≥чних засад системи. “ак, у жовтн≥ 1959 р. спалахнуло ≥ було придушене п≥вторатис¤чне повстанн¤ роб≥тник≥в Ђ азахськоњ ћагн≥ткиї; у червн≥ 1962 р. розстр≥л¤на семитис¤чна демонстрац≥¤ в Ќовочеркаську; 1963 р. в≥дбулис¤ роб≥тнич≥ страйки та заворушенн¤ в ривому –оз≥ та ќдес≥. «'¤вилис¤ перш≥ паростки ≥накомисленн¤ ≥ серед ≥нтел≥генц≥њ.

¬ ”крањн≥ дисидентський рух було започатковано ще в середин≥ 50-х рок≥в. ” республ≥ц≥, особливо в зах≥дному рег≥он≥, виникають своЇр≥дн≥ Ђперех≥дн≥ групиї, орган≥зован≥ за принципом старого п≥дп≥лл¤, ¤к≥ поширювали л≥тературу час≥в ќ”ЌЧ”ѕј. ¬одночас вони намагалис¤ вести боротьбу з урахуванн¤м п≥сл¤стал≥нських реал≥й та нових тенденц≥й у сусп≥льному житт≥. √енетично пов'¤зан≥ з ќ”ЌЧ”ѕј, ц≥ групи здеб≥льшого ор≥Їнтувалис¤ на збройний шл¤х боротьби за незалежн≥сть ”крањни.

” 1958 р. в м. ≤вано-‘ранк≥вську ƒЅ викрив групу украњнськоњ молод≥ (роб≥тник≥в ≥ студент≥в), ¤ка створила орган≥зац≥ю п≥д назвою Ђќб'Їднана парт≥¤ визволенн¤ ”крањниї. ” 1961 р. було засуджено орган≥зац≥ю Ђ”крањнський нац≥ональний ком≥тетї, ¤ка складалас¤ з роб≥тник≥в льв≥вських п≥дприЇмств ≥ займалас¤ поширенн¤м нелегальноњ л≥тератури. «а де¤кими даними, у цей час ≥снували терноп≥льська, ходор≥вська, коломийська, стрийська та ≥нш≥ групи.

ќдну з перших спроб переходу до орган≥зованих мирних форм опозиц≥йноњ д≥¤льност≥ зд≥йснила група Ћевка Ћук'¤ненка, ¤ка утворила 1959 р. ”крањнську роб≥тничо-сел¤нську сп≥лку (”–——). Ђ«авданн¤ пол¤гаЇ в п≥дготовц≥ народу до нового масового руху за нац≥ональну свободу, Ч писав л≥дер ”–——. Ч ƒл¤ такоњ прац≥ потр≥бн≥ не скоростр≥л з багнетом, а натхненне слово з в≥рою в перемогу добра над злом, свободи над рабством, залежних колон≥альних народ≥в над ≥мпер≥Їюї. ѕроте вже 1961 р. цю малочисельну орган≥зац≥ю було викрито ≥ за р≥шенн¤м Ћьв≥вського обласного суду њњ член≥в засуджено до тривалих терм≥н≥в ув'¤зненн¤ Ч в≥д 10 до 15 рок≥в.

Ѕоротьба за незалежн≥сть ”крањни стала основною метою к≥лькох опозиц≥йних об'Їднань, що виникли на початку 60-х рок≥в, Ч ”крањнського нац≥онального фронту (”Ќ‘), —оюзу украњнськоњ молод≥ √аличини (—”ћ√) та њм. ” цей пер≥од в дисидентському рус≥ активну участь ѕеруть ё. Ѕадзьо, ≤. √ель, ћ. ≥ Ѕ. √орин≥, ¬. ћороз, ¬. „орнов≥л та ≥н.

–еакц≥Їю влади на опозиц≥йну д≥¤льн≥сть перших украњнських дисидент≥в став розгл¤д багатьох пол≥тичних справ у судах иЇва, “ернопол¤, –≥вного, —ум, „ерн≥вц≥в, Ћуганська, «апор≥жж¤, ƒонецька та ≥нших м≥ст ”крањни. ѕроте на початку 60-х рок≥в репрес≥њ ще не набули масового характеру.

ќтже, суть кардинальних зм≥н, що розпочалис¤ п≥сл¤ смерт≥ †—тал≥на, пол¤гаЇ в л≥берал≥зац≥њ всього сусп≥льного житт¤. ÷¤ л≥берал≥зац≥¤ ви¤вилас¤ в припиненн≥ кампан≥њ проти нац≥онал≥зму; певному упов≥льненн≥ процесу русиф≥кац≥њ; частков≥й реаб≥л≥тац≥њ жертв стал≥нських репрес≥й; зростанн≥ украњнського чинника в державному та громадському житт≥; розширенн≥ прав республ≥ки в економ≥чн≥й, ф≥нансов≥й та юридичн≥й сферах; актив≥зац≥њ д≥й украњнськоњ дипломат≥њ та б≥льш≥й в≥дкритост≥ ”–—– дл¤ р≥зноб≥чних контакт≥в з ≥ноземними державами.

” 1953Ч1964 pp. в сусп≥льному житт≥ за ≥нерц≥Їю панували комун≥стичний романтизм та соц≥альна м≥фолог≥¤. ¬одночас л≥берал≥зац≥¤ створила ірунт дл¤ поширенн¤ ≥нших погл¤д≥в та ви¤в≥в активност≥ Ч стих≥йних народних виступ≥в та д≥¤льност≥ ≥накомисл¤чоњ ≥нтел≥генц≥њ. ÷им опозиц≥йним систем≥ процесам та ¤вищам були притаманн≥ локальн≥сть поширенн¤, нечисленн≥сть учасник≥в, орган≥зац≥йна слабк≥сть. ќднак вони були симптомами нестаб≥льност≥ системи, ¤ка перебувала у перех≥дн≥й фаз≥ свого розвитку. Ќа початку 60-х рок≥в нестаб≥льн≥сть у сусп≥льств≥ ставала дедал≥ в≥дчутн≥шою, що дало змогу супротивникам ’рущова перейти в наступ ≥ в жовтн≥ 1964 р. усунути його в≥д влади.

16.2. —оц≥ально-економ≥чний розвиток ”крањни

” середин≥ 50-х рок≥в ”–—– в≥д≥гравала одну з головних ролей у Їдиному господарчому механ≥зм≥ крањни. ¬она перетворилас¤ на потужну металург≥йну ≥ паливну базу —–—–, стала одним з найрозвинут≥ших район≥в машинобудуванн¤. ” 1957 р. за к≥льк≥стю виробництва чавуну на душу населенн¤ ”крањна випередила вс≥ кап≥тал≥стичн≥ держави св≥ту. «а видобутком вуг≥лл¤ вона вийшла на друге м≥сце у св≥т≥, а за виробництвом стал≥ Ч на третЇ. ќднак паралельно зростанню ≥ндустр≥альноњ могутност≥ в ”крањн≥ поглиблювалис¤ ≥ дедал≥ б≥льше ви¤вл¤лис¤ негативн≥ тенденц≥њ, ¤к≥ набували рис хрон≥чност≥. ѕо-перше, це пом≥тне в≥дставанн¤ в≥д пров≥дних кап≥тал≥стичних крањн у ¤к≥сних показниках Ч затратах матер≥альних ≥ трудових ресурс≥в тощо. ѕо-друге, диспропорц≥йне, безсистемне моделюванн¤ економ≥ки ”крањни, перенасиченн¤ њњ промисловими п≥дприЇмствами. ѕо-третЇ, зниженн¤ темп≥в зростанн¤ продуктивност≥ прац≥ в промисловост≥ тощо. «а таких умов саме житт¤ висувало першочергове завданн¤ прискоренн¤ науково-техн≥чного прогресу, зд≥йсненн¤ значних структурних зрушень у технолог≥њ, орган≥зац≥њ та управл≥нн≥ виробництвом. ѕроте, кр≥м цього, необх≥дно було вир≥шити ще два завданн¤: нагоду-мати, од¤гти людей, п≥дн¤ти њхн≥й культурний р≥вень; зм≥цнити оборону крањни шл¤хом виробництва нов≥тн≥х нид≥в озброЇнь.

ќск≥льки достатн≥х ф≥нансових та матер≥альних ресурс≥в дл¤ одночасного вир≥шенн¤ цих завдань не було, командно-адм≥н≥стративна система вир≥шувала цю проблему в традиц≥йному дл¤ себе стил≥: визначила головне серед вказаних завдань та в≥дпов≥дну систему пр≥оритет≥в. √оловним завданн¤м на початку 50-х рок≥в стало вир≥шенн¤ продовольчоњ проблеми, ¤ка вимагала радикальних реформ усього процесу с≥льськогосподарського виробництва. ѕочаток реформуванн¤ було покладено на вересневому (1953) ѕленум≥ ÷ ѕ–—, ¤кий нам≥тив заходи, спр¤мован≥ на п≥днесенн¤ с≥льського господарства. Ќа пр≥оритетн≥сть вир≥шенн¤ цього завданн¤ вказуЇ той факт, що за 12 рок≥в (1953Ч1964) в≥дбулос¤ 11 пленум≥в ÷ ѕ–— та 14 пленум≥в ÷ ѕ” з питань розвитку с≥льського господарства. —л≥д зазначити, що дом≥нуванн¤ пр≥оритетност≥ над пропорц≥йн≥стю та рац≥ональн≥стю в розпитков≥ народного господарства, ¤к правило, призводило до серйозних деформац≥й та диспропорц≥й. ѕроте це в перспектив≥. ” середин≥ ж 50-х рок≥в с≥льське господарство саме завд¤ки пр≥оритетност≥ його розвитку вперше за довг≥ роки стало рентабельним. ÷е був пер≥од найб≥льшого п≥днесенн¤ в ≥стор≥њ колгоспно-радгоспного виробництва в —–—–. ¬алова продукц≥¤ с≥льського господарства за 1954Ч1958 pp. пор≥вн¤но з попередньою п'¤тир≥чкою зросла на 35,3%. ¬агому роль у цьому в≥д≥грали насамперед п≥двищенн¤ продуктивност≥ прац≥ та врожайност≥. ¬аловий зб≥р зерна в ”крањн≥ зр≥с за 1954Ч1958 pp. майже на 20%, цукрових бур¤к≥в Ч удв≥ч≥, виробництва м'¤са Ч б≥льш ¤к у два рази, молока Ч втрич≥.

–≥зке п≥днесенн¤ с≥льськогосподарського виробництва було зумовлене сукупною д≥Їю низки чинник≥в:

1) посиленн¤ матер≥альноњ зац≥кавленост≥ колгоспник≥в у сусп≥льному виробництв≥. ѕрот¤гом 1952Ч1958 pp. закуп≥вельн≥ ц≥ни на зерно зросли майже в 7 раз≥в, на картоплю Ч у 8, на продукти тваринництва Ч у 5,5 раза;

2) створенн¤ умов дл¤ розвитку особистого господарства колгоспник≥в (зниженн¤ податк≥в, тверд≥ суми оподаткуванн¤ в≥дпов≥дно до розм≥р≥в присадибних д≥л¤нок та ≥н.);

3) зд≥йсненн¤ переходу (хоча ≥ непосл≥довного) в≥д жорсткого плануванн¤ до поЇднанн¤ централ≥зованого плануванн¤ з господарською самост≥йн≥стю колгосп≥в та радгосп≥в;

4) зм≥цненн¤ матер≥ально-техн≥чноњ бази с≥льського господарства. якщо 1951 р. дл¤ забезпеченн¤ ћ“— ”–—– тракторами та ≥ншими машинами держава витратила 686 млн. крб., то 1957 р. Ч 1678 млн. крб., тобто у 2,4 раза б≥льше. Ѕуло значно зб≥льшено асигнуванн¤ на потреби колгосп≥в ≥ радгосп≥в Ч прот¤гом 1951Ч1960 pp. кап≥таловкладенн¤ держави у с≥льське господарство республ≥ки зросло в 6 раз≥в пор≥вн¤но з роками четвертоњ п'¤тир≥чки;

5) п≥двищенн¤ осв≥тнього р≥вн¤ кер≥вник≥в с≥льськогосподарського виробництва. якщо 1953 р. серед кер≥вник≥в колгосп≥в ”крањни вищу осв≥ту мали лише 3%, середню спец≥альну Ч 19%, то 1960 р. 65,5% кер≥вник≥в колгосп≥в мали вищу та середню спец≥альну осв≥ту.

ѕозитивну роль в≥д≥грали також ≥ застосуванн¤ нових технолог≥й, ≥ заохоченн¤ використанн¤ заруб≥жного досв≥ду, ≥ отриманн¤ колгоспниками паспорт≥в та ≥н.

” 1958 р. ”крањною прокотивс¤ золотий дощ державних нагород: республ≥ку та њњ 15 областей було нагороджено орденом Ћен≥на, багатьом колгоспникам присвоЇно званн¤ √еро¤ —оц≥ал≥стичноњ ѕрац≥. ÷е був р≥к тр≥умфу та ейфор≥њ. Ѕезумовно, пор≥вн¤но з попередн≥м пер≥одом усп≥хи в розвитку с≥льського господарства були. ѕроте вони були б ще вагом≥шими та тривал≥шими, ¤кби оф≥ц≥йна пол≥тика була посл≥довн≥шою. ¬≥зьмемо дл¤ прикладу лише один аспект Ч еволюц≥ю державноњ пол≥тики щодо особистих п≥дсобних господарств. ѕ≥сл¤ смерт≥ —тал≥на Ч певне послабленн¤ податкового пресу, в≥дм≥на обов'¤зкових поставок держав≥ тощо. “а вже 1955 р. у два рази зменшено розм≥ри присадибного господарства; 1956 р. встановлено грошовий податок з громад¤н, ¤к≥ тримали худобу в м≥стах, а вл≥тку 1959 р. прийн¤то ”каз ѕрезид≥њ ¬ерховноњ –ади ”–—– про заборону утриманн¤ худоби в м≥стах та роб≥тничих селищах. ўе 1956 р. ’рущов пропонував, щоб сел¤ни продавали своњх кор≥в колгоспам, а молоко одержували на трудодн≥, вважаючи, що особист≥ п≥дсобн≥ господарства втрачатимуть своЇ значенн¤ ≥ незабаром зникнуть зовс≥м. “ому за 1954Ч1964 pp. погол≥в'¤ великоњ рогатоњ худоби в п≥дсобних господарствах колгоспник≥в в ”крањн≥ скоротилос¤ на 14%, погол≥в'¤ свиней Ч на 20%, а овець ≥ к≥з Ч на 53%.

ќб'Їктивна необх≥дн≥сть кардинальних зм≥н в економ≥ц≥ та невпинне зростанн¤ в процес≥ реформ суб'Їктивного фактора (насамперед впливу самого ’рущова) зумовили по¤ву волюнтаристських, нереал≥стичних надпрограм. ” галуз≥ аграрноњ пол≥тики визначилис¤ щонайменше три так≥ програми, свою данину кожн≥й з них в≥ддала й ”крањна.

ѕершою надпрограмою, ¤ку було започатковано на лютнево-березневому (1954) ѕленум≥ ÷ ѕ–—, стало освоЇнн¤ ц≥линних земель, њњ суть пол¤гала в освоЇнн≥ дл¤ подальшоњ культивац≥њ майже 13 млн. га (п≥зн≥ше цю цифру зб≥льшили до 28Ч30 млн. га незайманих земель азахстану ≥ —иб≥ру). ¬агому частину матер≥альних та людських ресурс≥в дл¤ виконанн¤ ц≥линних проект≥в забезпечила ”крањна. ¬же 22 лютого 1954 р. на ц≥лину було в≥дправлено першу групу украњнських механ≥затор≥в. “≥льки 1954Ч1956 pp. за комсомольськими пут≥вками з республ≥ки на пост≥йну роботу в ц≥линн≥ райони вињхало 80 тис. ос≥б. —клад трудових колектив≥в радгосп≥в, що утворилис¤ на ц≥линних земл¤х, майже повн≥стю формувавс¤ з переселенц≥в з ”крањни. Ћише за 1961 р. колгоспи ≥ радгоспи ц≥линних район≥в азахстану отримали до 90 тис. трактор≥в та ≥нших с≥льськогосподарських машин, виготовлених на п≥дприЇмствах ”крањни.

≈коном≥чна виправдан≥сть та ефективн≥сть ставки на освоЇнн¤ ц≥линних земель неоднозначно оц≥нювалас¤ ¤к па р≥вн≥ план≥в, так ≥ на р≥вн≥ одержаних результат≥в. “ак, ћолотов на противагу ’рущову вважав за доц≥льн≥ше вкласти кошти в п≥днесенн¤ с≥льського господарства ÷ентральноњ нечорноземноњ смуги –ос≥њ та ”крањни. Ќеоднозначна оц≥нка насл≥дк≥в освоЇнн¤ ц≥линних земель й ≥сториками. ѕор¤д з традиц≥йною позитивною оц≥нкою цих процес≥в ≥снуЇ думка, що освоЇнн¤ ц≥лини зашкодило переходу с≥льського господарства на шл¤х ≥нтенсиф≥кац≥њ. ≤сторик-аграрник ≤. –усинов переконаний, що прир≥ст врожайност≥ зерна по —–—– нав≥ть на 1 ц з га був би р≥внозначним результату освоЇнн¤ ц≥лини.

ƒе¤к≥ ≥сторики вважають, що неп≥дготовлений марш-кидок на ц≥линн≥ земл≥ поглинув ресурси, ¤к≥ могли бути використан≥ дл¤ зм≥цненн¤ с≥льського господарства у вже освоЇних районах, та призв≥в до зростанн¤ загальних втрат урожаю зернових до 30Ч40 ≥ б≥льше млн. тонн на р≥к, тобто у 1,5Ч2 рази б≥льше того, що дали власне ц≥линн≥ земл≥. ÷≥лком очевидно, що реал≥зац≥¤ ц≥Їњ програми вичерпувала з ”крањни ресурси ≥ суттЇво послаблювала с≥льське господарство республ≥ки.

ƒругою надпрограмою стало посп≥шне ≥ невиправдане розширенн¤ площ пос≥в≥в кукурудзи та ≥нших Ђдиво-куль-турї. ”же в червн≥ 1954 р. з трибуни чергового пленуму ÷ ѕ–— ’рущов звернувс¤ до прац≥вник≥в с≥льського господарства —–—– ≥з закликом про розширенн¤ пос≥в≥в кукурудзи. ¬ кулуарах пленуму неодноразово повторювали його слова, ¤к≥ не потрапили до оф≥ц≥йноњ допов≥д≥: Ђ...кукурудзу потр≥бно впроваджувати, не зупин¤ючись перед примусом, под≥бно тому, ¤к у XVIII стор≥чч≥ у –ос≥њ впроваджували картоплюї.

” 1953 р. пос≥ви кукурудзи займали в ”крањн≥ майже 2,2 млн. га. «г≥дно з р≥шенн¤м лютневого (1955) ѕленуму ÷ ѕ” планувалос¤ уже в 1955 р. зас≥¤ти ц≥Їю культурою понад 5 млн. га. ѕарт≥йне кер≥вництво республ≥ки в численних промовах п≥дтримувало р≥шенн¤ пленуму. укурудз¤на кампан≥¤ набирала оберт≥в. Ќа березневому (1958) ѕленум≥ ÷ ѕ” його перший секретар ћ. ¬. ѕ≥дгорний в≥дзначив: Ђћи прид≥л¤Їмо особливу увагу кукурудз≥, ≥ причини цього ус≥м зрозум≥л≥ї.

” 1961 р. колгоспи та радгоспи республ≥ки Ђза порадою товариша ’рущоваї вид≥лили 3 млн. га кращих земель п≥д пос≥ви кукурудзи. ќднак одержаний результат був абсолютно непропорц≥йний затраченим зусилл¤м ≥ ресурсам. укурудз¤на надпрограма не т≥льки не вир≥шила зернову проблему (п≥сл¤ неврожаю 1963 р. зерно нав≥ть почали ≥мпортувати з анади та —≤Ћј), а й знову продемонструвала украњнському сел¤нству, що командно-адм≥н≥стративна система, ¤к ≥ в стал≥нськ≥ часи, була Їдиним реальним хаз¤њном на њхн≥й земл≥.

“рет≥м гранд≥озним хрущовським проектом стала надпрограма у тваринництв≥, њњ суть, за словами ’рущова, пол¤гала в тому, щоб Ђу найближч≥ роки наздогнати —Ўј по виробництву м'¤са, масла ≥ молока на душу населенн¤ї. ÷¤ програма була висунута навесн≥ 1957 p., a вже в с≥чн≥ наступного року нарада передовик≥в с≥льського господарства ”–—–, намагаючись ≥ти в ногу з кер≥вництвом, зробила оптим≥стичний висновок: Ђ...Ї вс≥ можливост≥ вже в 1958 р. випередити јмерику щодо виробництва молока ≥ масла на душу населенн¤ї.

ƒл¤ ”крањни ц¤ Ђгонка за л≥деромї, ¤ка вимотувала сили, енерг≥ю та ресурси, зак≥нчилас¤ тим, що виробництво продукц≥њ тваринництва в республ≥ц≥ 1964 р. впало до 92% р≥вн¤ 1958 р.

‘актично кожна з розгл¤нутих надпрограм т≥Їю чи ≥ншою м≥рою зазнала краху, хоча в кожн≥й з них, враховуючи њхнЇ ц≥льове спр¤муванн¤, було немало корисного та реал≥стичного. Ќезд≥йсненними њх робили, ¤к правило, гранд≥озн≥ масштаби, волюнтаристськ≥ методи, форсован≥ темпи, тобто вади, ¤к≥ Ї характерними дл¤ функц≥онуванн¤ командно-адм≥н≥стративноњ системи. ”часть ”крањни в зд≥йсненн≥ хрущовських надпрограм зумовила втрату ритм≥чного розвитку економ≥ки республ≥ки; нерац≥ональне використанн¤ значних матер≥альних та людських ресурс≥в; суттЇвий п≥дрив потенц≥алу народного господарства; закр≥пленн¤ пр≥оритетност≥ екстенсивних форм господарюванн¤.

ѕочинаючи з 1958 р., у с≥льськогосподарському виробництв≥ почавс¤ спад. якщо в пер≥од в≥д 1950 до 1958 р. обс¤г валовоњ продукц≥њ с≥льського господарства ”крањни зр≥с на 65%, то з 1958 до 1964 р. Ч лише на 3%. “аке саме становище склалос¤ загалом по крањн≥.

“акий спад був зумовлений низкою причин:

1) певна децентрал≥зац≥¤ командноњ системи не означала н≥ њњ знищенн¤, н≥ њњ усуненн¤ в≥д управл≥нн¤ господарством. ¬она ще збер≥гала своњ основн≥ позиц≥њ, що призводило до посиленн¤ адм≥н≥стративного тиску на колгоспи, Ђур≥занн¤ї присадибних д≥л¤нок та ≥н.;

2) надпрограми поглинали значну частину матер≥альних та людських ресурс≥в, консервували екстенсивний характер розвитку с≥льського господарства;

3) реформи зд≥йснювалис¤ непосл≥довно, суперечливо, хвилепод≥бне, в режим≥ ЂвпередЧстопЧназадї, несучи на соб≥ значний вплив суб'Їктив≥зму;

4) у 1958 р. було прийн¤то р≥шенн¤ про викуп колгоспами техн≥ки ћ“—, що суттЇво вдарило по колгоспних бюджетах. «окрема, колгоспи ”крањни змушен≥ були придбати понад 108 тис. трактор≥в, майже 43 тис. комбайн≥в та ≥ншу техн≥ку на суму 4,2 млрд. крб.

¬ажливою дл¤ усього народного господарства була реформа управл≥нн¤. —уть њњ пол¤гала в певн≥й демократизац≥њ управл≥нн¤, розширенн≥ господарчих прав союзних республ≥к, наближенн≥ управл≥нн¤ до виробництва, скороченн≥ управл≥нського апарату. ” лютому 1957 р. запроваджуЇтьс¤ нова система управл≥нн¤, що мала орган≥чно поЇднати централ≥зоване планове кер≥вництво з п≥двищенн¤м самост≥йност≥ республ≥к, крањв, областей.

—трижнем новоњ системи був територ≥альний принцип†† ≥ управл≥нн¤ через ради народного господарства (раднар-госпи), що створювалис¤ в економ≥чних адм≥н≥стративних районах. Ќа територ≥њ —–—– було утворено 105 таких район≥в, а в ”–—– Ч 11. ѕ≥д контроль раднаргосп≥в ”крањни було передано понад 10 тис. промислових п≥дприЇмств, ≥ наприк≥нц≥ 1957 р. њм були п≥двладн≥ 97% завод≥в республ≥ки (1953 р. Ч лише 34%). –еформуванн¤ управл≥нн¤ т≥льки-но почалос¤, а з трибуни липневого (1958) ѕленуму ÷ ѕ” ѕ≥дгорний, намагаючись знову продемонструвати, що в≥н ≥де з ’рущовим у ногу, оптим≥стично п≥дводив п≥дсумки: Ђзд≥йснена реорган≥зац≥¤ кер≥вництва промислов≥стю ≥ буд≥вництвом повн≥стю себе виправдалаї.

Ѕезумовно, нова система управл≥нн¤ мала позитивн≥ насл≥дки: спри¤ла пол≥пшенню розпод≥лу прац≥ та њњ кооперац≥њ в межах економ≥чного рег≥ону; швидше стала формуватис¤ виробнича ≥ соц≥альна ≥нфраструктура; повн≥ше використовувалис¤ м≥сцев≥ ресурси та ≥н. р≥м цього, така система спри¤ла проведенню ”крањною, ¤к ≥ ≥ншими республ≥ками, ч≥тк≥шоњ незалежноњ економ≥чноњ пол≥тики. ¬одночас нова система мала серйозн≥ вади: неспроможн≥сть забезпечити Їдн≥сть техн≥чноњ пол≥тики; гальмуванн¤ впровадженн¤ новоњ техн≥ки; фактичне збереженн¤ централ≥зованого плануванн¤ та ≥н.

—итуац≥ю не вр¤тувало укрупненн¤ 1962 р. раднаргосп≥в ≥ створенн¤ республ≥канських раднаргосп≥в та ¬ищоњ –ади народного господарства —–—–. ÷ентрал≥зм ¤к основний принцип д≥¤льност≥ командно-адм≥н≥стративноњ системи знову набираЇ сили. ” приватн≥й розмов≥ ѕ. Ўелест, ¤кий став 1963 р. першим секретарем ÷ ѕ”, дор≥кав Ћ. ЅрежнЇву: Ђ...ви в центр≥ створили неймов≥рно непробивну центропробку. Ќас у республ≥ц≥ так затиснуто, що ми й дихнути сам≥ не в сил≥. —каж≥мо, десь треба перекинути греблю через р≥чку Ч запитуй у ћоскви... ƒ≥т¤м потр≥бен п≥онерський палац Ч без ремл¤ ан≥ кроку... ƒоводитьс¤ переобладнати ¤кесь виробництво Ч знову т≥льки дозв≥л згори. ќсь до чого ми дожилис¤ї.

Ўелест ѕетро ёхимович (1908Ч1996) Ч парт≥йний та державний д≥¤ч. Ќародивс¤ на ’арк≥вщин≥. “рудову д≥¤льн≥сть почав у 1923 р. роб≥тником на зал≥зниц≥. ѕо зак≥нченн≥ ћар≥упольського металург≥йного ≥нституту (1935) працював на заводах ћар≥упол¤ ≥ ’аркова. « 1940 р. Ч секретар ’арк≥вського м≥ськкому ѕ(6)”. ѕ≥д час н≥мецько-рад¤нськоњ в≥йни працював у парт≥йних органах „ел¤б≥нська, —аратова. ”1948 Ч1954 pp. Ч директор завод≥в у Ћен≥нград≥ та иЇв≥. « 1954 р. Ч на парт≥йн≥й робот≥. ” 1957Ч 1962 pp.Ч перший секретар ињвського обкому, у 1968Ч 1972 pp.Ч перший секретар ÷ омпарт≥њ ”крањни. Ѕув членом ѕол≥тбюро ÷ ѕ–— (1966Ч1972). «а переконанн¤ми Ўелест був непохитним комун≥стом. ¬одночас в≥н спри¤в самоствердженню украњнськоњ нац≥њ, домагавс¤ паритету в економ≥чних в≥дносинах республ≥ки в межах союзноњ держави, врахуванн¤ потреб ”крањни при економ≥чному плануванн≥ в –ад¤нському —оюз≥, наголошував на необх≥дност≥ нац≥онально-культурного, мовного розвитку украњнц≥в. ”насл≥док цього був зап≥дозрений вищим кер≥вництвом —–—– у недостатн≥й ло¤льност≥, усунутий з посади першого секретар¤ ÷ ѕ” ≥ переведений до ћоскви одним ≥з заступник≥в √олови –ади ћ≥н≥стр≥в —–—– (1972). ¬одночас було розгорнуто р≥зку критику його книги Ђ”крањна наша –ад¤нськаї за Ђнедостатн≥й ≥нтернац≥онал≥змї. Ќевдовз≥ Ўелест був виведений ≥з ѕол≥тбюро ≥ в≥дправлений на пенс≥ю.

ѕроцес в≥дновленн¤ централ≥зму дедал≥ зб≥льшуЇ оберти. ѕ≥сл¤ черговоњ невдач≥ у вересн≥ 1965 р. в≥дновлено республ≥канськ≥ та загальносоюзн≥ м≥н≥стерства, а у жовтн≥ цього ж року л≥кв≥довано раднаргоспи.

ѕеребудова ус≥Їњ системи управл≥нн¤ на початку 50-х рок≥в була процесом об'Їктивно необх≥дним. ќднак н≥ наука, н≥ пол≥тика, н≥ практика ви¤вилис¤ не п≥дготовленими до зд≥йсненн¤ такоњ перебудови. ÷е протир≥чч¤ м≥ж необх≥дн≥стю реформуванн¤ ≥ неготовн≥стю до нього сусп≥льства ≥ зумовило суперечливий характер перебудови системи управл≥нн¤.

ѕереваги новоњ системи управл≥нн¤, в основ≥ ¤коњ лежали рац≥ональн≥сть, економн≥сть, ефективн≥сть, не змогли перехилити у св≥й б≥к шальку державних терез≥в. ÷¤ система була приречена ще й тому, що територ≥альний принцип управл≥нн¤, ¤кий базувавс¤ на децентрал≥зац≥њ, даючи певний економ≥чний ефект, одразу вступав у серйозне протир≥чч¤ з дом≥нуючим принципом централ≥зму.

’рущовськ≥ реформи не виправдали пов'¤зан≥ з ними спод≥ванн¤, але закладена в них демократизац≥¤ економ≥чного житт¤ спри¤ла вив≥льненню творчоњ енерг≥њ народу, що зумовило хоча ≥ короткочасне, але стр≥мке п≥двищенн¤ ефективност≥ рад¤нськоњ економ≥ки в 50-т≥ роки. —творена в цей час база спри¤ла зростанню добробуту населенн¤ —–—–. “ак, в ”крањн≥ 1951 Ч1958 pp. прибутки середнього роб≥тника зросли на 230%. ” 1957 р. було л≥кв≥довано практику державних позик, ¤к≥ забирали майже 10% зароб≥тк≥в труд¤щих ≥ були прихованою формою додаткового оподаткуванн¤ населенн¤. ѕро зростанн¤ грошових доход≥в жител≥в ”крањни св≥дчить той факт, що сума вклад≥в в ощадних касах республ≥ки зросла з 2,7 млрд. крб. 1950 р. до майже 19,7 млрд. крб. 1960 р.

Ѕуло скорочено робочий день ≥ запроваджено п'¤тиденний робочий тиждень. —ерйозн≥ зм≥ни в≥дбувалис¤ на сел≥. ѕол≥пшенню становища спри¤ли щом≥с¤чне авансуванн¤ колгоспник≥в, л≥кв≥дац≥¤ натуроплати, списанн¤ заборгованост≥ з податку ≥ поставок за попередн≥ роки. —аме в хрущовський пер≥од сел¤ни нарешт≥ одержали паспорти, ¤ких фактично не мали з моменту запровадженн¤ паспортноњ системи 1932 р.

«начних розм≥р≥в набуло ≥ житлове буд≥вництво. “ак, ¤кщо 1918Ч1940 pp. у республ≥ц≥ було введено в д≥ю 78,5 тис. м2 загальноњ (корисноњ) площ≥, то лише 1956Ч 1965 pp. Ч понад 182 тис. м2. ÷е означало, що одержали чи збудували соб≥ житло майже 18 млн. ос≥б. ” побут багатьох с≥мей ув≥йшла нова техн≥ка Ч телев≥зори, магн≥тофони, пральн≥ машини. ÷е ¤к≥сно зм≥нило у¤вленн¤ населенн¤ про життЇв≥ стандарти.

онтраст з пер≥одом стал≥нського правл≥нн¤ був разючим, хоча життЇвий р≥вень рад¤нських людей, ¤к ≥ ран≥ше, суттЇво в≥дставав в≥д зах≥дного. ƒо того ж наприк≥нц≥ 50-х Ч на початку 60-х рок≥в дедал≥ б≥льше про¤вл¤лис¤ негативн≥ насл≥дки непродуманого реформац≥йного експериментуванн¤. ƒеф≥цит товар≥в, 30-в≥дсот-кове п≥двищенн¤ роздр≥бних ц≥н на м'¤со та масло, замороженн¤ зароб≥тноњ плати, в≥дмова в≥д об≥ц¤ного зниженн¤ прибуткового податку тощо Ч все св≥дчило про надто низький р≥вень житт¤ населенн¤.

ќтже, у середин≥ 50-х рок≥в гостро стала проблема необх≥дност≥ глибоких ¤к≥сних зм≥н у господарств≥. ѕр≥оритетною ланкою в процес≥ реформуванн¤ було обрано с≥льське господарство. …ого стр≥мке п≥днесенн¤ було зумовлене посиленн¤м матер≥альноњ зац≥кавленост≥ колгоспник≥в у сусп≥льному виробництв≥, створенн¤м умов дл¤ розвитку особистого сел¤нського господарства, пол≥пшенн¤м ¤к≥сного складу кер≥вник≥в с≥льськогосподарського виробництва. —пад, що розпочавс¤ 1958 p., був зумовлений посиленн¤м адм≥н≥стративного тиску на колгоспи, непосл≥довн≥стю реформац≥йного курсу, поглинанн¤м значноњ частини матер≥альних та людських ресурс≥в хрущовськими Ђнадпрограмнимиї, примусовим викупом колгоспами техн≥ки ћ“— тощо.

“ака ж суперечлива картина склалас¤ ≥ в соц≥альн≥й сфер≥. Ѕезпосередн≥ми насл≥дками реформуванн¤ сусп≥льства стали пол≥пшенн¤ умов прац≥, зб≥льшенн¤ доход≥в на реальн≥сть, зростанн¤ житлового буд≥вництва, п≥двищенн¤ р≥вн¤ житт¤. ѕроте наприк≥нц≥ 50-х рок≥в, коли реформац≥йний процес почав давати збоњ ≥ пробуксовувати, в соц≥альн≥й сфер≥ з'¤вл¤ютьс¤ негативн≥ тенденц≥њ та ¤вища Ч деф≥цит товар≥в, п≥двищенн¤ ц≥н, замороженн¤ зарплати тощо.

16.3. ƒуховне житт¤ в ”крањн≥ основн≥ тенденц≥њ та характерн≥ риси

ƒинам≥ка оновленн¤ сусп≥льного житт¤ визначалас¤ боротьбою демократичноњ та консервативноњ тенденц≥й, м≥нливим сп≥вв≥дношенн¤м реформаторських та консервативних сил. ≤сторики вказують на хвилепод≥бний, непосл≥довний характер цього процесу. ¬ид≥л¤ють дек≥лька хвиль, що дос¤гали свого п≥ку в 1953, 1956, 1958, 1961 роках. —уперечливий характер оновленн¤ особливо ч≥тко простежуЇтьс¤ у сфер≥ культури, науки та л≥тератури.

ƒуховне житт¤ в ”крањн≥ в пер≥од хрущовськоњ Ђв≥длигиї визначали складн≥ й неоднозначн≥ процеси.

1. јктивн≥, але значною м≥рою невдал≥ спроби реформуванн¤ в галуз≥ осв≥ти. ѕроголошений ’рущовим у кв≥тн≥ 1958 р. на XIII з'њзд≥ ¬Ћ —ћ курс на перебудову народноњ осв≥ти був покликаний вир≥шити одне головне завданн¤ Ч подолати в≥д≥рван≥сть в≥д житт¤ шк≥л та вуз≥в. ÷е було вже четверте за роки рад¤нськоњ влади велике реформуванн¤ народноњ осв≥ти, але водночас, ¤к зазначаЇ ≥тал≥йський ≥сторик ƒ. Ѕоффа, Ђперша спроба у св≥т≥ вир≥шити проблеми, породжен≥ масовою осв≥тою у вс≥х розвинутих крањнахї. ƒл¤ реал≥зац≥њ осв≥тньоњ реформи були залучен≥ значн≥ кошти та ресурси. ” 1960 р. ƒержавний бюджет ”–—– вид≥лив на загальноосв≥тн≥ школи 6 млрд. крб. (1950 р. Ч лише 3,7 млн. крб.). «а цей час у 2 рази зб≥льшилас¤ к≥льк≥сть денних середн≥х шк≥л.

¬ основ≥ реформи лежав принцип поЇднанн¤ загальноосв≥тнього ≥ пол≥техн≥чного навчанн¤. ѕроте нав≥ть на р≥вн≥ проекту ц¤ перебудова мала серйозн≥ недол≥ки. ¬≥домий педагог-новатор ¬. —ухомлинський у своЇму лист≥ па адресу ’рущова (13 червн¤ 1958 р.) справедливо вкапував на недооц≥нку гуман≥тарного аспекту осв≥ти, на реальн≥сть загрози зниженн¤ загального р≥вн¤ середньоњ осв≥ти та ≥н. ўе б≥льш≥ недол≥ки ви¤вилис¤ при практичному зд≥йсненн≥ реформуванн¤. ћатер≥ально-техн≥чна база шк≥л, вчительськ≥ кадри були неспроможн≥ реал≥зувати нов≥ завданн¤ профес≥йноњ п≥дготовки учн≥в. Ќе виправдовувалис¤ над≥њ на високий профес≥онал≥зм спец≥ал≥ст≥в, п≥дготовлених на веч≥рн≥х та заочних в≥дд≥ленн¤х вуз≥в, а саме ц≥ форми навчанн¤ в процес≥ реформи вважалис¤ пр≥оритетними. якщо в≥д 1950/51 навчального року до 1960/61 навчального року к≥льк≥сть студент≥в у ц≥лому зросла б≥льш н≥ж у два рази, то на заочних в≥дд≥ленн¤х Ч у 3,5 раза, а на веч≥рн≥х Ч б≥льш, н≥ж в 11 раз≥в. ” 1960 р. на денних в≥дд≥ленн¤х вуз≥в навчалос¤ майже 199 тис. студент≥в, на заочних Ч 174 тис., а на веч≥рн≥х Ч 44 тис. —уттЇве зниженн¤ р≥вн¤ студент≥в було зумовлене необх≥дн≥стю дл¤ кожного аб≥тур≥Їнта при вступ≥ на денне в≥дд≥ленн¤ мати обов'¤зковий двор≥чний стаж роботи на виробництв≥. як≥сть п≥дготовки випускник≥в вуз≥в та середн≥х спец≥альних заклад≥в значно в≥дставала в≥д к≥льк≥сного њх зростанн¤.

’оча нова система осв≥ти була досить своЇчасною ≥ в задум≥ м≥стила к≥лька принципово правильних ор≥Їнтир≥в, через низку причин вона не т≥льки не змогла п≥дн¤ти осв≥ту в крањн≥ на вищий щабель, але нав≥ть пог≥ршила осв≥т¤нськ≥ ¤к≥сн≥ показники.

2. –усиф≥кац≥¤. Ќовий шк≥льний закон, опубл≥кований дл¤ обговоренн¤ наприк≥нц≥ 1958 р. ≥ прийн¤тий ¬ерховною –адою ”–—– у кв≥тн≥ 1959 p., надавав право батькам вибирати своњм д≥т¤м мову навчанн¤. ÷ей закон в умовах абсолютного дом≥нуванн¤ у сфер≥ нац≥ональних в≥дносин концепц≥њ зближенн¤ ≥ злитт¤ нац≥й ставав своЇр≥дним ≥нструментом нац≥онального н≥велюванн¤ ≥ русиф≥кац≥њ украњнського шк≥льництва, тому проти нього р≥шуче виступили представники творчоњ ≥нтел≥генц≥њ. 22 грудн¤ 1958 р. у Ђѕравд≥ї було опубл≥ковано лист ћ. –ильського ≥ ћ. Ѕажана, в ¤кому зазначалос¤: Ђ...Їдино правильним розв'¤занн¤м питанн¤ про вивченн¤ мов у середн≥й школ≥ Ї р≥шенн¤ (¤кщо говорити, зокрема, про школи ”крањнськоњ –—–) про обов'¤зкове ≥ р≥вноправне вивченн¤ ≥ украњнськоњ, ≥ рос≥йськоњ мов у вс≥х школах ”–—–ї.

ѕроте було обрано ≥нший шл¤х. “ому в 60-х роках в обласних центрах ≥ в иЇв≥ украњнськ≥ школи становили 28%, рос≥йськ≥ Ч 72%, в ≥нших м≥стах в≥дпов≥дно Ч 16% ≥ 84%.

3. ѕевне розширенн¤ меж творчоњ культурноњ та науковоњ д≥¤льност≥. ÷ьому процесов≥ спри¤ли пом'¤кшенн¤ цензури, реаб≥л≥тац≥¤ в≥домих д≥¤ч≥в культури: письменник≥в ¬. јнтоненка-ƒавидовича, ћ. √одованц¤. ќ. ов≥ньки, 3. “улуб; композитор≥в Ѕ. Ћ¤тошинського, ћ. олесси, ћ. ¬ерик≥вського та ≥нших; в≥дм≥на низки парт≥йних постанов 40-х рок≥в.

“ворчу активн≥сть украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ стимулю-≤шла по¤ва сусп≥льно-пол≥тичних, наукових та л≥тературних журнал≥в: Ђѕрапорї, Ђ”крањнський ≥сторичний журналї, Ђ–ад¤нське л≥тературознавствої, Ђ¬сесв≥тї, Ђ«нанн¤ та прац¤ї та ≥н. –озширенню культурноњ та науковоњ д≥¤льност≥ спри¤ло посиленн¤ контакт≥в украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ ≥з заруб≥жними культурними та науковими центрами. „имало вчених та д≥¤ч≥в культури з ”крањни брали участь у м≥жнародних з'њздах та конференц≥¤х. ” 1958 р. в ”крањн≥ побувала 61 заруб≥жна делегац≥¤ по л≥н≥њ ”крањнського товариства культурного зв'¤зку ≥з заруб≥жними крањнами; 326 заруб≥жних вчених ≥ спец≥ал≥ст≥в в≥дв≥дали јкадем≥ю наук ”–—–, 257 ос≥б Ч ”крањнську с≥льськогосподарську академ≥ю.

4. ѕробудженн¤ громадськоњ активност≥ й нац≥ональне, в≥дродженн¤. Ќа початку 60-х рок≥в у иЇв≥ своЇр≥дним осередком духовного житт¤ став клуб творчоњ молод≥ Ђ—упутникї, ¤кий було засновано 1959 р. студентами театрального ≥нституту та консерватор≥њ, л≥тераторами та художниками. ѕрезидентом клубу став Ћ. “анюк, активними його членами Ч ≤. ƒрач, ћ. ¬≥нграновський, ≤. —в≥тличний, ™. —верстюк, ј. √орська та ≥н. „лени клубу орган≥зовували творч≥ вечори, самвидав. Ў≥стдес¤тники формувалис¤ не лише в иЇв≥, а й у Ћьвов≥, ’арков≥, на ƒонеччин≥. «окрема, п≥д впливом кињвського клубу було створено клуб творчоњ молод≥ Ђѕрол≥сокї у Ћьвов≥, президентом ¤кого став ћ. ос≥в. ” ’арков≥ молода, демократично настроЇна ≥нтел≥генц≥¤ гуртувалас¤ навколо рос≥йського поета Ѕ. „ичибаб≥на-ѕолух≥на. ≤ хоча ц≥ невеличк≥ об'Їднанн¤ спочатку були лише ледь пом≥тними остр≥вками у вир≥ сусп≥льного житт¤, згодом њхн¤ д≥¤льн≥сть стала важливим чинником пробудженн¤ громадськоњ активност≥, своЇр≥дним симптомом новоњ спроби нац≥онального в≥дродженн¤. Ќа початку 1963 р. було проведено конференц≥ю з питань культури украњнськоњ мови, њњ учасники порушили клопотанн¤ перед ÷ ѕ” та ур¤дом республ≥ки про поширенн¤ украњнськоњ мови у вс≥х сферах державного ≥ громадського житт¤, про подоланн¤ мовного н≥г≥л≥зму.

5. ¬их≥д на л≥тературний та сусп≥льний обр≥њ пле¤ди творчоњ молод≥. ÷е було нове покол≥нн¤ украњнських письменник≥в, художник≥в Ч ¬. —имоненко, ћ. ¬≥нграновський, Ћ. остенко, Ѕ. ќл≥йник, ≤. ƒрач, ¬. оротич, ≤. —в≥тличний, ≤. ƒзюба, ѕ. «аливаха, ј. √орська та ≥н. ѕочинаючи з в≥дкиданн¤ стереотип≥в та пошуку нових форм самовиразу в мистецтв≥, вони поступово усв≥домили необх≥дн≥сть докор≥нного оновленн¤ на засадах загальнолюдських ц≥нностей всього сусп≥льного житт¤.

¬бачаючи в пошуках творчоњ молод≥ зародки опозиц≥йност≥, в≥дступ в≥д оф≥ц≥йних настанов, консерватори перейшли у наступ. ÷ьому спри¤ла ≥ ситуац≥¤ в крањн≥, ¤ка нагальне вимагала в≥двол≥канн¤ громадськоњ уваги в≥д економ≥чних негаразд≥в початку 60-х рок≥в. ” тон≥, заданому ’рущовим п≥д час в≥домих зустр≥чей у 1962 та 1963 роках з д≥¤чами л≥тератури та мистецтва, в ”крањн≥ п≥дн≥маЇтьс¤ хвил¤ гон≥нь проти ≥накодумц≥в, зд≥йснюЇтьс¤ моральний ≥ пол≥тичний тиск.

6. јдм≥н≥стративне утвердженн¤ атењзму п≥д час антирел≥г≥йноњ кампан≥њ 50Ч60-х рок≥в. ” 1954 р. ÷ ѕ–— приймаЇ постанову Ђѕро проведенн¤ науково-атењстичноњ пропагандиї, у ¤к≥й парт≥йн≥ органи зобов'¤залис¤ вести атењстичну роботу, не ображаючи почутт≥в в≥руючих та церковник≥в, а також адм≥н≥стративно не втручатись у д≥¤льн≥сть церкви. ѕроте наприк≥нц≥ 50-х рок≥в ц≥ слова залишилис¤ лише на папер≥. ” цей час адм≥н≥струванн¤ йшло далеко попереду атењстичноњ пропаганди, а часто-густо ≥ просто п≥дм≥н¤ло њњ. Ќадзвичайно форсованими темпами йшов п≥дрив матер≥альноњ бази рел≥г≥њ. ” 1958 р. в ”крањн≥ церква втратила 64 культов≥ споруди: церкви, молитовн≥ будинки тощо. ” 1959 р. було вилучено 262, у 1960 Ч 747, у 1961 Ч 997, у 1962 Ч 1144 культов≥ споруди. јнтирел≥г≥йна кампан≥¤ не т≥льки поглиблювалас¤, а й дедал≥ б≥льше поширювалас¤. «а неповними даними, в ”крањн≥ т≥льки в 1962 р. було зн¤то з реЇстрац≥њ 1263 рел≥г≥йн≥ об'Їднанн¤ р≥зних напр¤м≥в.

ќтже, духовне житт¤ в пер≥од Ђхрущовськоњ в≥длигиї характеризуЇтьс¤ взаЇмод≥Їю р≥зних тенденц≥й, непосл≥довн≥стю, половинчаст≥стю ≥ суперечлив≥стю реформ: демократичн≥ прориви в окремих сферах культури фактично блокувалис¤ збереженн¤м позиц≥й стал≥н≥зму на ≥нших. « одного боку, це невдал≥ спроби реформуванн¤ осв≥ти, русиф≥кац≥¤, адм≥н≥стративне утвердженн¤ атењзму, а з ≥ншого Ч певне ослабленн¤ тиску системи на культуру, розширенн¤ меж дл¤ творчоњ та науковоњ самореал≥зац≥њ, по¤ва перших паростк≥в громадського пробудженн¤ ≥ нац≥онального в≥дродженн¤; вих≥д на л≥тературн≥ та сусп≥льн≥ обр≥њ творчоњ молод≥.